Пресс-центр

Солнце сквозь туман

Размер шрифта

Сбросить
28.01.2019

Невеличкий плюс і зимовий туман вкриває приазовські степи - приглушеним білим світлом відливає крізь пелену матове коло сонця. Засніжені поля зливаються з небом, лише чорні силуети дерев вздовж вкритої снігом дороги чітко виділяються на білому тлі. Волонтерський бус зупиняється на пустому перехресті, де поодинокі авто проїздять раз на півгодини. Пара джипів «Міжнародного комітету Червоного Хреста» неспішно з’являються з туману, і за 50 метрів знов розчиняються у білому мареві. В очікувані десантників, які вже вирушила на зустріч, розвантажуємось, щоб потім швидше все перекинути в машину військових. Пасажири «жигуля», який повільно проїздить поруч, з неприхованим подивом роздивляються ящики з апельсинами, коробки з пирогами та якесь незрозуміле приладдя в обрешітці. Чудово відчуваючи всю абсурдність ситуації жартуємо, що місцеві ще довго будуть згадувати диваків на київських номерах, які за всіма ознаками збирались розгорнути дрібну торгівлю на забутому перехресті неподалік від лінії фронту.

Донбас завжди був досить дивним для сприйняття місцем, тільки тут індустріальні краєвиди з горизонтом, понівеченим відвалами шахт, трубами коксохімів та меткомбінатів, плавно переходять у неймовірні за красою ландшафтні парки. Такі контрасти мимоволі налаштовують на філософський настрій. Ось і на туманному перехресті на думку приходить згадка, що образ перетину шляхів, які розходяться на різні сторони, з древніх часів використовувався в легендах та казках, як місце де герой робить свій вирішальний вибір. Пам’ятаєте це хрестоматійне: «а на камені тому напис: на ліво їхати – багатим  бути, на право їхати – одруженому бути, як прямо їхати – живому не бувати…». Туман інформаційного галасу все густіше збирається навколо нас напередодні вирішального вибору. Хтось кличе за собою, обіцяючи швидке підвищення зарплат та дешевий газ, хтось тягне в інший бік та запевняє, що може домовитись про мир із ворогом. А ми стоїмо на роздоріжжі, намагаючись за привабливими гаслами вгледіти, що чекає за тим, чи іншим поворотом, бо ж «прямо йти - живому не бувати», застерігають нас з усіх боків…  

Нарешті з’являється знайомий позашляховик десантників, і як на диво майже водночас зникає туман. Ярко сяє зимове сонце, дякують бійці за дитячі малюнки, обладнання для надійного зв’язку, смаколики та інші корисні речі, які збирали та купували для них усі ті, хто обирає дію, а не вичікування, складний, але прямий шлях до кращої долі для всіх, замість звивистої стежини до особистого комфорту. Спілкування з військовими в зоні бойових дій завжди діє, як своєрідна терапія. Відходить на задній план беззмістовна балаканина, яка супроводжує нас кожен день в телеефірі та інтернеті, натомість відчуваєш наскільки важливими є такі речі, як вірність обов’язку, готовність будь якої миті прийти на допомогу побратиму, та як би це пафосно не звучало, відданість наших воїнів найшляхетнішій справі – захисту Батьківщини.   

Велика та щира подяка від українських захисників усім, хто вже 5-й рік невпинно продовжує підтримувати наших бійців на передовій. В першу чергу, співробітникам, керівництву та профспілковій організації Енергоатома, завдяки підтримці яких виконуються найважливіші замовлення військових на передовій. Вже традиційна подяка «Волонтерам Виноградаря» за маскувальні сітки, смаколики, теплий одяг та інші корисні речі; учням та колективу Київської гімназії №34 «Либідь» за смачні привітання, теплі речі та малюнки з листами; діточкам та колективу Івано-Франківського дитячого садочка №7 «Золотий ключик» за перев’язувальний матеріал та інші приємні подарунки нашим захисникам; Мальтійській службі допомоги (м. Івано-Франківськ) за смаколики; волонтерській групі «Лента за Лентою» за маскувальні сітки та обереги; волонтерській групі «Фруктові витребеньки» за набори для розвідників та варення для всіх. За білі вовняні балаклави для розвідників окрема подяка Атремессії Махно – мамі лідера волонтерської групи Енергоатома Олександра Махно.

Загалом, у цій поїздці волонтери відвідали чотири точки вздовж лінії фронту, де окрім вже перерахованого передали військовим та добровольцям будівельні матеріали та інструменти, які допоможуть їм краще облаштувати повсякденний побут.

Завершуючи увечері свій маршрут, ми не повернули, як зазвичай до привітного Бахмуту на ночівлю, а рушили трохи далі - до Костянтинівки, де на базі 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова встановлено меморіал на честь загиблих захисників Донецького аеропорту. «Не всі ми герої, різне можна розповісти, але хлопці, чиї імена на цьому обеліску, вони справжні», - каже офіцер 90-го окремого аеромобільного батальйону, запалюючи свічку перед меморіалом напередодні Дня пам’яті захисників Донецького аеропорту, який відзначається 20 січня. Про 242-денну оборону ДАПу написано та сказано дуже багато, найбільш вичерпним та лаконічним визначенням є загальновідоме - «люди витримали, не витримав бетон». Переважну більшість часу, який тривала оборона, Донецький аеропорт боронили військові, які добровільно зголосились йти у це пекло. Не було дорогою на оточений аеропорт казкового каменю з попередженням про ймовірну загибель, але всі знали на що йдуть, а головне, мали можливість звернути - не залишити своє ім’я на чорному граніті обелісків.

Допомогти тим, хто сьогодні тримає фронт на Донбасі, зробити їх важку службу хоч трохи легшою – добровільний вибір кожного, хто відчуває себе в неоплатному боргу перед полеглими героями.

Працюємо далі та готуємося до наступного виїзду!

Разом до Перемоги!

Слава Україні!